Баклажан - агротехніка вирощування

Ботаніко-біологічні особливості

Баклажан (Solanum melongena) – однорічна рослина з родини пасльонових (Solanaceae).

    Стебло циліндричне, висотою від 40 до 150 см, в залежності від сорту і умов вирощування. У технічній стиглості забарвлення плодів варіює від білого, світло-лілового до темно-фіолетового. Насіння дрібне, плоске, світло-коричневе, без опушення.

    В оптимальних умовах насіння проростає через 8-10 днів. На початку вегетації рослини ростуть дуже повільно. Найбільш сильне зростання спостерігається через місяць після висадки розсади. Коренева система добре розвинена, головна маса коренів зосереджена у верхньому горизонті грунту на глибині 20-40 см. Здатність до засвоювання у кореневій системі баклажана слабкіше, ніж у томата.

    Баклажан є однією з найбільш вимогливих до умов вирощування культур. Вимоги до температури у нього вище, ніж у перцю і томата. Баклажан дуже чутливий до коливань температури: зниження або сильне підвищення її викликає опадання репродуктивних органів. Оптимальна температура для росту і розвитку баклажана 25-28°С. Насіння при температурі нижче 15°С не проростає. При негативних температурах або тривалих низьких позитивних рослини гинуть.

    Високі вимоги баклажан пред’являє і до світла. В умовах похмурої погоди або сильного загущення рослини ростуть повільно, багато репродуктивних органів опадає, плоди утворюються дрібні,  врожай сильно знижується.

    Баклажан – вологолюбна культура. Нестача вологи в грунті в період плодоношення призводить до опадання бутонів, квіток і зав’язі. Оптимальна вологість грунту в період плодоношення – 80% НВ, в початковий період вегетації – на рівні 70% НВ.

Агротехніка вирощування

    Особливо вимогливий баклажан до родючості і структури грунту. Баклажан споживає велику кількість поживних речовин з грунту і при їх нестачі в легкодоступній формі знижує врожай. Застосування органічних і мінеральних добрив є ефективним прийомом для підвищення врожайності цієї культури.

    Баклажан найкраще росте на легких, добре удобрених грунтах. Його розміщують після ранніх зернових, огірка, цибулі, бобових культур. Вирощують баклажани розсадним способом. Розсаду висаджують, коли мине загроза весняних заморозків і грунт на глибині 10-12 см прогріється до 15°С.

    Густота посадки становить 1,5-2,5 рослини на 1 м2 (15-25 тисяч рослин на гектар). Схема посадки 80-100 х 45-60 см, або (1,2 + 0,6) x 0,4-0,45 м. Витрата насіння 0,15-0,3 г на 10 м2 (0,15-0 , 3 кг / га).

    Для отримання 6-8 кг баклажанів з 1 м2 (60-80 т з 1 га) вносять органічні добрива: 40-60 кг на 10 м2 (40-60 т / га), в комплексі з мінеральними: 600 г нітроамофоска на 10 м2 (N 100, Р2О5 100, К2О 100 кг д. у. на 1 га). У період вегетації проводять 3-4 підживлення загальною нормою 300-400 г аміачної селітри на 10 м2 (N 100-140 кг д.р. на 1 га). Норми внесення добрив коригують залежно від вмісту елементів живлення в грунті.

    За період вегетації баклажан поливають 10-12 разів поливної нормою 350-400 л на 10 м2 (350-400 м3 / га) за один полив. Не рекомендується поливати холодною водою і при зниженні температури повітря. Дуже ефективним є застосування крапельного зрошення та внесення водорозчинних добрив з поливною водою (фертигація). При цьому досягається більш рівномірне зволоження і розподіл добрив в кореневій зоні, більш ефективно використовується вода, менше ущільнюється грунт, не утворюється ґрунтова кірка. Мінеральні добрива в легкорозчинній формі вносяться з кожним поливом.

    Основні шкідники баклажана – колорадський жук і павутинний кліщ. Проти жука ефективні інсектициди актара, золон, карате, а проти павутинного кліща – препарати з групи акарицидів.

    Основні хвороби – вертіциллезному і фузаріозною в’янення, антракноз. Заходи боротьби: дотримання сівозміни, високий рівень агротехніки, використання стійких гібридів, обприскування фунгіцидами.